Продавець Плетене розвиває свій бізнес на Prom.ua 10 років.
Знак PRO означає, що продавець користується одним з платних пакетів послуг Prom.ua з розширеними функціональними можливостями.
Порівняти можливості діючих пакетів
Кошик
438 відгуків
Подарочные плетеные корзины!!!!Купить
+380 (98) 772-82-82
+380 (73) 772-82-82
+380 (96) 170-21-11
+380 (68) 740-95-50
Изделия из лозы от производителя
Кошик

Новості компанії ФОП Човганин М. Й. "Плетіння вироби з лози"

Новості компанії ФОП Човганин М. Й. "Плетіння вироби з лози"

У вітрині є всі

Уздовж центральної вулиці через кілька хат влаштовані вітрини місцевих виробів. Чого тут тільки не побачиш — столи, стільці, крісла-гойдалки, шафі, полічкі, тумбочки, скрині для білизни, будиночки для тварин, абажури, вази, хлібниці, таці, тарілки, підставки, обплетені бутлі й пляшки. Туристи знайдуть сувеніри, діти — плетених коників, качечок і журавликів, навіть... чималого тракторця. Кошиків понад десяток видів — для пікніка, великодній, для фруктів і грибів (перший іменують «рибаком», на другий кажуть «феделканя»).

Власники вітрин беруть собі якусь копійчину з кожного проданого виробу, який їм здають односельці. Місцевому бюджету теж перепадає, адже з-поміж зареєстрованих у селі 14 підприємців більшість продають лозяне плетиво. «А це як-не-як за 230 гривень з шкірного щомісяця», — каже секретар сільради.

Найкраща торгівля перед Великодніми святами. Ізянці давно переконали всіх у Закарпатті: нести паску до церкви можна лише в особливій кошарці. Спочатку привчили до святкових кошарочок своїх краян, а потім поширили традицію в інших регіонах України та за її межами. Де тільки не побачиш елегантних ізянських кошиків! Їх упізнають за тонким мереживом жовтавих і червоно-бурих (інших — якщо фарбовані) прутиків верби. Увінчують ці вироби схожий на віночок «пояс» і висока ручка-перевесло.

За вербу — на місто

Перед ізянцями не виникало питання, чим засадити розпайовані землі. Звісно, вербою! Саме її, а не кукурудзу з картоплею, вирощують на ділянках. Висаджують спеціальний вид, який називають саженицею, розповідає директор сільського Будинку культури Віра Вучкан. Вона супроводжує мене затовареною кошиками й іншим плетивом із лози вулицею села. Розповідає бувальщину: «Жив колись на цих землях Іван Кашко. Пішов на річку, нарубав лози і виплів кошик із неочищеного пруття. Спробував очистити лозу і зробив кращий кошик для грибів. Потім виготовив для бутлів — із двома ручками. Навчив того ремесла і двох своїх синів. Відтак люди почали ще більше фантазувати, вигадувати візерунки. Все більше кошиків продавали, збагачувалися». Нині Віра Михайлівна веде гурток із лозоплетіння «Умілець».

Заходимо на подвір'я. Тут на стільчиках працюють аж чотири покоління — від внучки до прабабусі. Господиня Наталія Томищ разом із донькою Нелею та сином Юрієм, її мати Марія, бабуся Ганна. А чоловік поїхав продавати кошики до Санкт-Петербурга. Разом з ними — 15-річна сусідка Мирослава Дранко. Дівчата-школярки — учасниці художньої самодіяльності — вже й співають:

Ой плету кошарину, вінок заплітаю,
Та я собі за миленьким кожен годину ворожу.
Тепер плетуть кошарини, давно плели коші,
Та всі люди говорили, що є з руща гроші.

— Рущам ми називаємо пруття, зрубане біля річки, — пояснює пані Наталія. — Заготовляємо його від раннього літа до пізньої осені. Зрубавши, пруття приносимо додому, ошкурюємо, висушуємо, відсортовуємо за товщиною та висотою, зв'язку язуємо в невеликі очіпки. Інколи пруття виварюють. Щоб мати роботу на всю зиму, сім'я має запасти його 2-3 тони.

— Якщо власного матеріалу не вистачає, його закуповують у жителів інших районів, навіть з Івано-Франківщини. Нині ціна за кілограм — 30 гривень, — продовжує пані Наталія. — Є пруття весняне — світленьке, бо лоза молода. Літнє — руденьке. А ті, яке зрубали із середини вересня і до листопада, вже не очищується, його треба варити. Це пруття три години кипить в котлі, після чого ошкурюємо косаком (показує інструмент); воно стає червонуватим. Спеціальними барвниками користуємося зрідка. Тоді цілу корзину опускаємо на кілька хвилин у «котлік» із розчиненою фарбою, що кипить.

Від цвітарів до гарнітур

— Восени все село в діму — спалюють зняту з лози шкірку, — продовжує господиня двору. — Помічено, що в ній є алергени, які можуть викликати висипання чи інші реакції. Альо готовий виріб цілком безпечний.

Сім'ї варять пруття у власних котлах — завдовжки два і заввишки один метр. Раніше варили за селом, підкладаючи під котли гумові колеса. Приходили додому геть чорні від кіптяви. Тепер здебільшого варять удома, на дровах.

Дорослі часто плетуть на вечорницях. Як сутеніє, то беруть своє пруття під плечі — і до сусідки. Разом веселіше. А буває, що котрась із жінок просити їй допомогти, бо не встигає. Наступного разу підуть до іншої: кожна свій «борг» поверне за чергою. Ремеслу однаково підвладні і жінки, і чоловіки. Цікаво, що й інші села вчаться плести. У сусідніх Горінчовому, Липчі, Кошельовому з'єднання явилися майстри лозоплетіння — сім'ї, в яких чоловік або дружина прийшли з Ізв.

Найпростішим плетінням вважається цвітар — форма для підвішування новини. Їх є 5-6 видів, і коштують, якщо здавати гуртом, усього за 1,5 гривні. За них беруться діти 6-7 років, сім'я здає за сезон до тисячі і більше цвітарів.

Меблі — річ зовсім інша. Для їхнього виготовлення потрібно мати пруття із висаджених плантацій, воно товстіше. Щоб отримати плетену поверхню стільців, столів і шаф, кожен прут розколюють уздовж спеціальним ціпком. Відтак кожну «розколинку» пропускають крізь верстат — розгладжують. Потім цими стрічками обплітають придбані у столярів дерев'яна яні частини-заготовки — спинки крісел, підлокітники, ніжки тощо.

На меблі дуже великий попит. Далеко не всі здатні їх виготовити для цього потрібен неабиякий хист.

Головне — продати

— Я не вмію плести, хіба лише язиком, — каже сусідка Марія, зайшовши до сусідів привітатися. — Я така плетіля, що аж!

— Зате вона майстриня продавати, — підправляє жінку Віра Михайлівна. — Бо ж треба вміти кошик і прихвалити, а ще розповісти, як важко вона плететься.

Продавати кошарки за межі області й України везуть фурами: їх винаймають 30-40 сімей, везуть на схід або в центр України, у Росію. За одне пакування (5-6 кошиків) у цьому транспорті слід сплатити 60 гривень. Хочеш заробити — викладай гроші.

— За часів Союзу такого, як нині, асортименту не було, плели корзини для господарських потреб. Проте заробляли дуже добре: до Криму завантажували 50 кошиків і поверталися додому із серйозними грошима, —зауважує сусідка Марія.

— Кошики, кошики приїхали! Вісь вам місце, ставайте і торгуйте, показували. А тепер! Продамо і по 300 кошиків, а повертатися ні з чим. Базари в Росії обходяться по 160 гривень за день, хоч продасте, хоч ні, — бідкається жінка. — Ми для них іноземці, тож мусимо за все платити. На ринках із нас стягують високий збір, а при перетині кордону — міто.

— З Росією нам не треба сваритися, а жити дружно. Хай будуть разом усі країни! — підтримує цю розмову Марія Томищ. Для підтвердження цієї думки одна з жінок самим лише пальцем переламує прутика. «А півтора десятка так не зламаєш!» — сама ж і прокоментувала.

Іза заслуговує більшого

Голова сільради Ольга Дума повідала про давні біди її майже 6-тисячного села. Щороку тут народжується за вісім десятків немовлят, а дитсадка вісь вже 14 років немає. Колишній в аварійному стані, відколи у 1998-му під вагою снігу провалився дах. Понад сто малят батьки щодня відвозять до міста Хуст і сусідніх сіл. Діти 5-річного віку проходять підготовку в групі подовженого дня, просто в школі.

Сама ж сільська рада теж безпритульна: попередній голова села таємно продавши приміщення. Тепер із ним судяться, щоб повернути будівлю, поки що без жодного успіху. Не мають селяни і власного сміттєзвалища. Приватний підприємець відвозить побутові відходи раз на рік, на відстань аж 75 кілометрів, бо ближче нікуди.

Хоч би як там було надалі, а життя ізянців без лозоплетіння не уявити. Дідівське ремесло допомагає підтримувати рівень доходів, до якого звикли, і прагнути більшого. Щоб жити небідно — лінощі геть. Тож плести їм і плести...

ДОВІДКА "УК"

Іза — село за 5 кілометрів від райцентру міста Хуст. Вперше згадується в письмових джерелах у 1387 році. До Ізянської сільської ради, на території якої проживають 5860 осіб, входити невелике село Карповтлаш.

Звідси почалося відродження православ'я на закарпатських землях. Його своїми проповідями та літературною творчістю підготував ізянський священик Іоанн Раковський у другій половині ХІХ століття. На початку ХХ століття православну місію тут здійснював Олексій Карпаторуський (Кабалюк), оголошений церквою наприкінці ХХ століття святимо. Нетлінні мощі преподобного покояться в заснованому ним самим чоловічому Свято-Миколаївському монастірі, що в с. Карповтлаш.

Іза — батьківщина Йова Угольського, релігійного діяча, ченця й архімандрита Української православної церкви, проголошеного святимо у своїй церкві на початку XXI століття.

У селі народився відомий поет-антифашист Дмитро Вакаров, котрий загинув у гітлерівському концтаборі.

Інші новини

Наскільки вам зручно на сайті?

Розповісти Feedback form banner